Сьогодні вже можна розповісти про історію справи, яка на перший погляд здавалась безнадійною, але завершилась безспірним успіхом та змусила знову повірити в силу права та справедливості.
Це так звана справа про причетність посадовців податкових органів до злочинної організації Януковича.
В рамках цієї справи у серпні 2016 року у себе вдома був затриманий Андрій Головач, який в період з грудня 2010 по грудень 2012 року обіймав посаду Першого заступника ДПС України - начальника податкової міліції.
Вироком Оболонського районного суду м. Києва від 28.12.2016 була затверджена угода про визнання винуватості між заступником Генерального прокурора України Анатолієм Матіосом та обвинуваченим Андрієм Головачем.
Головача було визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 255, 191, 366 КК України та призначене покарання, узгоджене саме прокурором.
За версією обвинувачення Андрій Головач, підписавши у 2012 році супровідний лист, з яким до Державної казначейської служби спрямовувались реєстри на відшкодування ПДВ, нібито прийняв участь в заволодінні бюджетними коштами в розмірі понад 200 млн. гривень.
Кар’єри – «під ключ»: як Опімах з Держгеонадра допомагає Шапранупривласнювати підсанкційні родовища
Ситуація з системами оповіщення досі незадовільна: хто понесе відповідальність
Налагодили ласу схему: як пилять державні гроші у Вишневій міській раді
Головний "захисник" ветеранів Сергій Куніцин – суцільний скандал: розкішні готелі Європи, діаманти, рейдерство будинків і несплата аліментів
Тобто, супровідний лист, який в даному випадку був підписаний Головачем не був ані підставою, ані дозволом та не створював ніяких юридичних наслідків.
Більше того, за розподілом обов’язків Головач взагалі не мав стосунку до процедури відшкодування ПДВ, навіть у вигляді контролюючих повноважень.
Але навіть при такій очевидній безпідставності звинувачень Андрій Головач перебував в Лук’янівському СІЗО понад 4 місяці поспіль без практичної можливості змінити запобіжний захід. Там він переніс інсульт та, будучі позбавленим медичної допомоги, отримуючи погрози щодо своїх рідних, був примушений укласти угоду з прокурором.
Після отримання підписаної угоди суд мав переконатися зокрема в тому, що її укладення не є наслідком примусу, а також є фактичні підстави для визнання винуватості. Однак суд цього не зробив.
Тому обвинувальні акти з угодами у справах щодо представників «злочинної влади» гарантовано отримували «належну оцінку» судів у формі вироків.
Тільки цим можна пояснити те, що суд затвердив угоду, залишивши поза увагою відсутність доказів винуватості Андрія Головача та очевидні ознаки примусу.
Щоб уникнути апеляційного оскарження Головачу не видали копію вироку після його проголошення.
Під час тримання Андрія Головача під вартою, а також після ухвалення вироку тодішні Головний військовий прокурор та Генеральний прокурор неодноразово робили гучні заяви у ЗМІ про те, що Андрій Головач дав викривальні показання щодо себе та оточення Януковича про нібито вчинювані злочини.
Цей «картковий будинок» тримався на самій лише угоді Головача, яка маскувала грубе порушення основоположних прав з боку слідчих прокуратури, оцінка яким, вірогідно, має бути надана в порядку дисциплінарного або навіть кримінального провадження.
Після президентських виборів тиск на систему правосуддя поступово знизився, що давало Головачу надію на незалежний та справедливий суд.
Вперше обвинувачений отримав доступ до повного тексту вироку у 2021 році.
Ознайомившись з матеріалами справи сторона захисту встановила, що Андрій Головач не давав ніяких показань щодо визнання себе винним у будь-яких злочинах, не повідомляв про вчинення злочинів будь-якими особами. При, цьому Головача неодноразово доставляли до військових прокурорів без проведення процесуальних дій.
11.03.2021 до Київського апеляційного суду була подана апеляційна скарга на вирок Оболонського суду м. Києва від 22.12.2016 з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Апеляційний суд вважав, що вирок не може бути оскаржений із заявлених підстав та відмовив у відкритті провадження на підставі на ч. 4 ст. 399 КПК України. У зв’язку з цим захист звернувся із касаційною скаргою.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Андрія Головача та направив справу на новий розгляд до апеляційного суду.
Київський апеляційний суд у вересні 2021 року відкрив провадження за апеляційною скаргою Головача, і в ході розгляду встановив факти тиску на заявника, чисельні порушення його прав при укладанні і затвердженні угоди, та Ухвалою від 18.10.2021 скасував незаконний вирок, призначивши новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції.
З листопада 2021 року по вересень 2022 року кримінальне провадженні перебувало на розгляді Оболонського районного суду м. Києва.
Врешті, ухвалою від 02.09.2022 районний суд відмови у затвердженні угоди і повернув кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування, як того вимагає ч. 7 ст. 484 КПК України.
Отже, справа Андрія Головача повернулася до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Офісу Генерального прокурора, яка вже не мала слідчих повноважень. Після цього Головача жодного разу не допитували. Постановою прокурора від 28.12.2022 була визначена підслідність за НАБУ, куди матеріали провадження фактично передали 06.01.2023.
За час розслідування детективами НАБУ Андрій Головач нарешті був допитаний, були перевірені усі обставини предмету доказування. Відбулось об’єктивне, змагальне, неупереджене розслідування, процесуальні дії і рішення якого неодноразово були предметом розгляду як слідчих суддів, так і Апеляційної Палати Вищого антикорупційного суду.
В результаті Постановою прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури від 22.06.2023 кримінальне провадження відносно Андрія Головача було закрите на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України.
Вказана постанова була оскаржена до Вищого антикорупційного суду, який визнав її законною.
Отже, Андрій Головач попри діючу презумпцію довів свою невинуватість та був повністю реабілітований.
Сам факт закриття справи прокурором САП після проведення досудового розслідування детективами НАБУ – тобто після оцінки обставин і матеріалів справи найбільш незалежними та компетентними інституціями, які користуються довірою суспільства та міжнародних експертів – є вердиктом всій системі правосуддя, яка формувалася та підтримувалася політичним керівництвом держави до 2019 року.