В.о першого віце-президента НААН Михайло Гладій: майбутнє тваринництва – у стратегії та ефективній селекції

Займатися тваринництвом в Україні тепер дедалі складніше. Економічна криза, з одного боку, підвищила собівартість розведення тварин, з іншого — скоротила купівельну спроможність населення. Наслідки важкі: зменшується поголів’я, галузь стає щоразу більш нерентабельною та імпортозалежною. Чи існує вихід і чим може допомогти аграрна наука? Ці запитання кореспондент інтернет-порталу «Акценти» з’ясовував в інтерв’ю з виконувачем обов’язків першого віце-президента НААН Михайлом Гладієм.

  У тваринництві склалася парадоксальна ситуація. Здається, що частіше ми чуємо заяви про важливість галузі для економіки, то інтенсивніше вона занепадає. У Вас теж складається таке враження? Як Ви охарактеризували б стан тваринництва сьогодні? 

Як стабільно пригнічений. Не буду повторювати мантру про стратегічну важливість, скажу лише, що тваринництво формує 30% валового сільськогосподарського виробництва. Є декілька не дуже оптимістичних, але показових моментів.

По перше, глобальний індекс продовольчої безпеки. Він складається з 28 показників. Серед них – доступність і рівень споживання продуктів харчування, наявність цих продуктів, їхня якість і безпечність тощо. Рейтинг України за цим індексом щороку погіршується. У 2015-му ми впали на шість позицій і посіли 59-те місце. Це до слова про масштаби проблем у галузі.

По друге, в економічно розвинених країнах тваринництво за вартістю продукції, як правило, значно переважає землеробство, яке інколи керівники агрохолдингів розглядають як мало не допоміжну галузь. Наприклад, у США майже половина всіх сільгоспугідь «працює» на тваринництво. В Україні ж кормові культури займають лише 7,1% угідь. У 90-х роках ця цифра була значно вищою – близько 40%. Отже, катастрофічне зменшення поголів’я великої рогатої худоби майже в 7 разів за останні десятиліття – цілком закономірний результат.

 

Давайте трохи про основні галузі. Чи будемо з молоком і м’ясом у 2018-му?

Безумовно, будемо, хоча проблем існує достатньо, найбільше у молочному скотарстві. На сьогодні 75% обсягу молока виробляють господарства населення. Вони об’єктивно не в змозі забезпечувати високу технологічність виробництва, отже, якість українського молока на порядок нижча, ніж того вимагають європейські стандарти.

Схожа ситуація склалася у вівчарстві: 74% поголів’я утримує населення. Через відсутність у регіонах заготівельних і переробних підприємств продукції вівчарства ринок не отримує необхідних партій для реалізації. Рівень виробництва баранини на душу населення становить 30% від норми МОЗ, а потреба у вовні задовольняється лише на 10%. Збитковість галузі протягом останніх років сягає понад 70%.

Виробництво свинини збиткове через застарілі технології та поширення інфекційних захворювань. Як наслідок, дефіцит м’яса становить близько 640 тисяч тонн.

Непогані результати у птахівництві, проте галузь залишається уразливою та імпортозалежною, оскільки на ринок постачаються батьківські форми, які можна утримувати максимум 1,5-2 роки. Для господарств населення більш придатними є адаптовані до місцевих умов вітчизняні кроси та породи. Селяни утримують близько 90 млн голів курей, серед них третина – птиця Державної дослідної станції птахівництва НААН.

 

Наскільки критично це впливає на якість харчування українців?

Структура і якість продуктів харчування погіршується. Крім зазначеного вище, згортається селекція в рибництві на внутрішніх водоймах. Важливість зростання обсягів вирощування у внутрішніх водоймах – основний фактор збільшення споживання риби на душу населення. Океанічний флот втрачений уже давно, а  завезена морська риба не завжди відповідної якості. Не менш важливі підгалузі — кролівництво, бджільництво, звірівництво – збереглися переважно в особистих селянських господарствах. Як наслідок – рівень споживання молочних, м’ясних і рибних продуктів в Україні минуло року становив лише 45-60% від нормативів.

 

Проте є й хороші новини. Найголовніша достойна фінансова підтримка галузі з боку держави цього року. Яким чином відбувається розподіл коштів?

Йдеться про 4 мільярди гривень. У сумі закладені кошти – це часткова компенсація відсоткової ставки за банківськими кредитами, часткове відшкодування вартості будівництва та реконструкції тваринницьких ферм, спеціальні дотації за утримання корів молочного, молочно-м’ясного та м’ясного напрямів продуктивності, а також за вирощування молодняку ВРХ, отриманого у приватних господарствах, тощо.

Позитивним кроком також можна вважати рішення Кабінету Міністрів України щодо підтримки малих і середніх фермерських господарств та кооперативів у рамках Держбюджету на 2018 рік.

 

Як виживають державні підприємства мережі НААН? Скільки з них займаються тваринництвом?

Загалом таких 86. Це повноцінні учасники ринку, які працюють у тих же умовах, як і всі. Отже, тенденції спільні. У господарствах Академії дещо зменшилася кількість корів, але порівняно менше, ніж на загал в Україні. Попри це, у 2017 р. вдалося збільшити обсяги виробництва молока і м’яса – порівняно із 2016 р., вони становлять 114% і 105%, відповідно. Зросла чисельність поголів’я птиці та овець.

На жаль, маємо і неефективні господарства, які є тягарем для всієї Академії, – наприклад, держпідприємство «Червоний землероб», що на Кіровоградщині, з ганебними 1 665 кг надою на корову. Для порівняння: наше найкраще ДП «ДГ «Асканійське» ДСГДС Інституту зрошуваного землеробства НААН» отримує 8 430 кг. До речі, ще три роки тому в нас не було жодного підприємства з 8-тисячними надоями. Нині таких два, ще чотири стрімко до них наближаються.

 

І все ж таки завдання аграрної науки не тільки збільшувати надої, а й дивитися вперед і надалі працювати над стратегією розвитку галузі. Яким науковці вбачають це майбутнє?

Науковці розробили проект Стратегії розвитку галузі тваринництва на період до 2030 року, наразі документ в Мінагрополітики. Він визначає основні напрями розвитку підгалузей, форми і пріоритети державної підтримки, механізми стимулювання виробництва продуктів харчування в обсягах, що гарантують продовольчу безпеку держави, забезпечують якість харчування на рівні фізіологічних норм, дають змогу збільшити експортний потенціал галузі на 10-12 %.

Ми розглядаємо два можливі варіанти розвитку тваринництва. Перший – акцент на фермерський сектор. Але, одразу скажу, це складно, дорого і довго, бо зараз його частка у виробництві тваринницької продукції менше 1%. Другий варіант – розвиток крупних інвестиційно привабливих промислових підприємств, які можуть забезпечити умови для досягнення високої продуктивності тварин і конкурентоспроможності виробництва. Цей варіант вбачається найбільш прийнятним на перспективу до 2030 року. Впевнений: він спрацює за умов зонального розвитку підгалузей тваринництва із використанням основних принципів агрологістики, стабільної державної підтримки, забезпечення рівних економічних умов для всіх учасників аграрного ринку.

У будь-якому з варіантів дослідні господарства Академії ми розглядаємо як активних учасників регіональної кооперативної форми організації виробництва продукції тваринництва у фермерських і особистих селянських господарствах.

 

Які з наявних у тваринництві проблем входять до сфери відповідальності й держави та можуть бути розв’язані урядом і парламентом?

Необхідно вдосконалити нормативно-правову базу, аби скоротити ланцюг посередників між виробником і кінцевим споживачем. Практично відсутня кредитна політика вигідна для товаровиробників, через це товаровиробники не мають коштів на оновлення засобів виробництва.

Виробництво, переробка і реалізація недостатньо інтегровані, це посилює нерівномірність одержання прибутків. Брак інвестиційних проектів, відсутність економічного інтересу в розвитку галузі і низька платоспроможність населення – через усі ці негативні фактори величезний економічний потенціал галузі не використовується навіть на половину.

 

Розкажіть про стратегію. Який бюджет необхідний на виконання та які можливі результати?

За наявності держпідтримки до 2030 року можна збільшити чисельність молочних корів до 2,6 млн голів. Ми пропонуємо встановити цільові параметри розвитку молочного скотарства на п’ятирічний період – щорічне зростання поголів’я корів на рівні 3%, підвищення середньої молочної продуктивності до 6 000 кг.

Наростити поголів’я свиней до 22 млн, а виробництво свинини в живій масі до 2,75 млн тонн.

Можливе збільшення поголів’я овець становить 1,6 млн гол. Майбутнє птахівничої галузі України вбачається в розвитку великих виробничих інтеграційних утворень за такою схемою: утримання батьківського стада у племрепродукторах, виробництво кормів і приготування кормових сумішей на власних комбікормових заводах, виробництво м’ясної та яєчної продукції, її переробка, логістика.

Загалом для досягнення цільових показників валового виробництва продукції тваринництва необхідно підвищити його продуктивність. Як ви розумієте, це завдання неможливо виконати без ефективної селекції. Немає жодної країни з розвиненим тваринництвом, де була б відсутня власна система одержання, оцінювання і відтворення породних племінних ресурсів, як це є в Україні.

Про це мало хто говорить, а час уже бити на сполох. Залежність вітчизняного тваринництва від імпорту племінних ресурсів набула загрозливого характеру: у свинарстві вона становить понад 40%, молочному скотарстві – понад 65%.

 

Чому це відбувається? Можливо, якість продукції українських селекціонерів не відповідає стандартам якості?

Це не так. Наразі 45 господарств у структурі НААН мають 79 статусів племінної справи, зокрема 41 племзавод, 36 племрепродукторів, 2 племінні пасіки, 2 племптахозаводи.  Всі вони пропонують фермерам високопродуктивні породи власної селекції. Внесок цих підприємств у розвиток галузі суттєвий. Щороку наші дослідні господарства вирощують 3,6 тис. голів племінного молодняку ВРХ, 12,5 тис. голів свиней і 3 тисячі овець для реалізації.

Академія розробила проект сучасної Системи селекції в тваринництві та Дорожню карту з її запровадження, проект «Загальнодержавної програми селекції у тваринництві на період до 2025 року». Всі документи в Мінагрополітики, слово за ним. Переконаний, саме Міністерство має бути рушієм змін, просувати створення централізованої загальнодержавної автоматизованої системи з підконтрольного поголів’я тварин. Ще раз наголошуємо, що для цього необхідно об’єднати в одному державному органі функції забезпечення ідентифікації і реєстрації тварин та централізованого автоматизованого селекційного обліку