Сьогодні сумний день в історії Києва та України, бо 24 вересня 1941 року розпочалася так звана сталінська спецоперація підриву Києва.
Нагадаю, що 19 вересня 1941 року німці увійшли в Київ і фактично відразу більшовицьке керівництво на чолі з Сталіним вдалося до застосування тактики «випаленої землі». Спочатку було заміновано всі важливі інфраструктурні обʼєкти столиці, а потім підірвано водогін, електростанцію, залізничні колії, мости через Дніпро. Під час вибуху на ланцюговому мосту імені Євгенії Бош перебували радянські військові, які відступали з міста. Точної кількості жертв досі не встановлено.
А 24 вересня 1941 року розпочався підрив центру української столиці.
Історики твердять, що першим вибухнула будівля на розі Хрещатика і Прорізної , де знаходився магазин «Дитячий світ». Історично, це був прибутковий будинок із наріжним шпилем, збудований за проектом Владислава Городецького і вважався однією із архітектурних перлин Києва, який ще називали Будинком Лицаря.
Ось як описує цю трагічну подію газета «Українське слово»:
Мінус сотні мільйонів у бюджеті країни: правоохоронці розслідують, як нардеп Шаповалов допомагав бізнес-партнеру ухилятися від податків
Андрій Жданов та Ігор Курилко: як справа одеських пройдисвітів набирає обертів
Геннадій Вацак: любитель московських попів придбав найдорожчу автівку під час війни
Головний "захисник" ветеранів Сергій Куніцин – суцільний скандал: розкішні готелі Європи, діаманти, рейдерство будинків і несплата аліментів
«Горіла найкраща частина стародавньої столиці України. Цілком зруйновані та спалені Хрещатик, Миколаївська, Мерінгівська (нині Заньковецької), Ольгинська вулиця і частина Інститутської, Лютеранської, Прорізної, Пушкінської, Фундуклеївської вулиць та Думської площі».
За різними оцінками було зруйновано повністю або частково 324 адміністративних та житлових будинків Києва!
Згоріло:
- 5 найбільших готелів, зокрема «Савой», «Континенталь», «Гранд-готель»;
- 5 найкращих кінотеатрів міста;
- театр юного глядача, консерваторія, театр Київського військового округу, радіотеатр;
- будинок архітектора і вчених, музична і середня школи;
- будинок міськради, центральний поштамт, центральна міська залізнична станція, два пасажі, друкарня;
- більш як 100 відомих крамниць, 2 найбільші універмаги, , 5 найкращих ресторанів та кафе…
Лише в одній консерваторії згорів великий орган і близько 200 роялів та піаніно…
Було зруйновано найбільший хмарочос в Російській імперії - 12- поверховий дім Гінзбурга збудований в 1912 році.
А в же 3 листопада було знищено знаменитий Успенський собор Києво-Печерської лаври.
Олександр Довженко так написав у своєму «Щоденнику»:
«Страшну, незабутню, жахливу картину уявляв собою Крещатик, відомий в історії Радянської України під іменем вулиці Воровського. Разом з усіма вулицями, що вливалися у нього цілі століття, він лежав перед нами, поруйнований вщент. Миколаєвська вулиця, що звалася вулицею Карла Маркса, стояла вся згорівша. Високі чудесні будинки зяяли порожніми дірками своїх вікон і балконів, через які проглядало похмуре небо. Се було щось подібне до руїн Риму, Помпеї чи Геркуланума. Огонь пожрав серце української столиці - руїни, мов проникнувся Пиранезі і втілив свої руївницькі химери у нашому серці. Меринговська, Ольгинська, Прорізна, Лютеранська, Кірова, Пушкінська. Але самий похабний, самий наймерзотніший будинок у Києві на Крещатику на розі вулиці Леніна універмаг, увінчаний божевіллям архітектурного свинства, стоїть цілісінький. І коли я глянув плачучи на цю живу потвору серед руїн, чорна тінь підозри поповзла мені в душу. Тут щось не те…
Потім я розпитав ще багатьох людей і довідався, що НЕ НІМЦІ знищили центр нашої знівеченої столиці, а ми самі. Наші ДУРНИКИ перевиконали програму завдань і на сей раз оставшись вірними своєму стилю БЕЗБАТЧЕНКІВ ДУРНОГОЛОВИХ і ГЕРОСТРАТІВ.
Се ми налякали німців, висадивши в повітря кілька десятків фашистських офіцерів разом з нашими обивателями, що йшли, звичайно, не в щот.
Але я про се нікому в житті не скажу, бо слідує говорити, що поруйнували наш «прекрасний, милий Киев фашистские изверги».
І що Лавру…висадили в повітря теж вони».
А тим часом з огидою і сумом продовжує Олесандр Довженко:
«Написати главу для оповідання, як ми звільнили Київ від німців, забирали для себе квартири у нещасних наших людей…
Як похватали енкаведисти і енкагебисти всі кращі будинки міста…»
Памʼятаємо нашу історію!
Вивчаємо уроки Другої світової війни!
